Клуб віртуального спілкування

ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ –

НОВИЙ НАПРЯМ У СУЧАСНІЙ ОСВІТІ

Основні положення концепції сталого розвитку

1. У центрі уваги – люди, які повинні мати право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.

2. Охорона навколишнього середовища має стати невід’ємним компонентом процесу розвитку і не може розглядатись у відриві від нього. Існує безумовний орієнтир на неперевищення гранично допустимих рівнів антропогенного впливу на екосистеми.

3. Задоволення потреб у збереженні навколишнього середовища повинно розповсюджуватися не тільки на теперішні, але й на майбутні покоління, передбачаючи ефективне використання та економію ресурсів, виключення або зменшення моделей виробництва і споживання, які не сприяють такому розвитку. Переважаючою має стати орієнтація на використан- ня місцевих ресурсів та одночасне врахування інноваційних підходів і технологій.

4. Необхідними є партнерство, спільна робота всіх і кожного для забезпечення сталого розвитку; відкритість і прозорість спільних дій в інтересах сталого розвитку.

5. Зменшення розриву в рівні життя країн світу, викорінення бідності і злиденності, збереження здоров’я людей і забезпечення гідного рівня життя –найважливіші завдання світового співтовариства.

Визначальні чинники сталого розвитку

Сталий розвиток охоплює три сфери суспільного життя: екологічну, економічну і соціальну, у кожній з яких визначальними є певні чинники.

1. В екологічній сфері. Визначення кордонів, в яких має розвиватись цивілізація. Охорона і раціональне використання ресурсів, зокрема прісної води, морів, океанів, а також землі, повітряного басейну; збереження біологічного різноманіття; боротьба з винищенням лісів; видалення відходів. Збереження екосистем для підтримання життя як невід’ємної складової стійкого розвитку людського потенціалу.

2. В економічній сфері. Повне перетворення ринкової системи. Переоцінка економічною теорією ролі екологічного фактора в економічному розвитку, визначення нових пріоритетів. Відмова від тупикових сучасних моделей економічного розвитку і споживання. Поступове скорочення негативного впливу на природу техногенного типу економіки. Перехід на позицію «людина як мета економічного зростання, а не його засіб».

Емпауермент-педагогіка мотивації і натхнення до дії

Курс «Освіта для сталого розвитку для дошкільнят» реалізує освітню стратегію в інтересах сталого розвитку на засадах одного з напрямів гуманістичної педагогіки – педагогіки «емпауерменту» (з англ. еmpowerment– надання людині мотивації й натхнення до дії).

Основні принципи емпауермент-педагогіки:

1) створення умов для формування у дитини впевненості у власних силах і можливостях та відповідальності за результати навчання;

2) прийняття нею рішень щодо власного стилю життя та їх виконання;

3) забезпечення психологічного комфорту дітей під час занять як за допомогою спеціальних прийомів, так і через доступність змісту (за принципом вибору кожною дитиною тих кроків, які вона хоче і може здійснити);

4) створення умов для появи у дітей ентузіазму і почуття за- доволення від результатів групової й індивідуальної роботи, виконання дій і вироблення звичок поведінки, орієнтованих на сталий розвиток, що досягається насамперед завдяки постійному позитивному (як за формою, так і за змістом) зворотному зв’язку.

Зазначимо, що важливими складовими елементами методики опрацювання освіти для сталого розвитку (ОСР) у дошкільному закладі є самопізнання, самонавчання дітей через діяльність, націлення їх на прийняття самостійних рішень у повсякденному житті, виконання дій у напрямі сталого розвитку. Ці положення вимагають побудови принципово нової педагогічної моделі. Розглянемо її основи. Традиційна педагогіка виходить з положення, що надання тому, хто навчається, певної порції інформації викликає зміну його ставлення (а отже, і цінностей) до того чи іншого явища. Наслідком (очікуваним результатом) цієї зміни вважається поступова зміна діяльності чи моделей поведінки дитини.

Проте, згідно зі спостереженнями, відтворення в освітньому процесі такого ланцюжка не забезпечує на практиці ані формування цінностей, ані реальних змін поведінки. Наприклад, дошкільнята добре знають, що сваритися, ображати іншого не можна, однак далеко не кожна дитина дотримується цього правила у щоденному спілкуванні з однолітками. Отже, зазначена модель не відповідає дійсності. У цій схемі працює лише компонент І, а компоненти ІІ, ІІІ, IV зовсім не обов’язково є наслідком його реалізації. Сучасна людина щодня зазнає впливу гігантської лавини інформації, в сотні тисяч разів більше того обсягу, що може засвоїти. Тому доводитися вибирати, що слухати, а на що активно реагувати. Отже, і викладення відомостей щодо екологічної кризи є недостатнім для того, аби вплинути на ціннісну орієнтацію дітей, а тим більше змінити їхню поведінку. Саме тому збільшення такої інформації в освіті ніяк не позначається на стані довкілля. На практиці дієвим виявляється кардинально інший підхід, на якому побудована педагогічна модель «емпауермент» – педагогіка мотивації та дії. Щоб пояснити його суть, варто детальніше розглянути процес людської діяльності як такий. Першим у людини виникає занепокоєння щодо якоїсь проблеми. Вона прагне отримати інформацію про шляхи її розв’язання, шукає та знаходить її, приймає рішення і діє відповідно до нього. Часто результат породжує мотивацію до нового циклу діяльності. Ця модель може бути представлена у вигляді спіралі, коли кожен цикл певної мірою повторює попередній.

Отже, людська діяльність завжди починається з виникнення мотиву у вигляді інтересу, стурбованості, усвідомлення потреби тощо. Такий мотив може виникати як у процесі діяльності, так і під час осмислення її результатів. Проте зазвичай людина активізується лише тоді, коли бачить результат або вірить у нього. Тому, коли дитина розуміє, що вона може ефективно (результативно) діяти, вона відчуває занепокоєння (мотив), шукає інформацію і готова свідомо сприйняти її, а потім і втілює задумане. За педагогікою емпауермент, в освітньому процесі педагог може використовувати цю модель та стимулювати діяльність дітей, використовуючи такі способи:

1) допомога дітям у формулюванні намірів;

2) постановка запитань;

3) надання зворотного зв’язку.

Побудований на зазначених вище засадах освітній процес покликаний допомогти дітям не тільки уявляти своє бажане майбутнє, а й активно його наближати. Бажання й надалі піклуватися про власне довкілля та оточення виникає на основі інформації про значення власних дій та оцінку результатів. У пропонованому курсі робиться акцент на рішеннях дітей щодо власної поведінки та стилю життя, а не на проблемах, які існують поза ними. У процесі такого навчання роль педагога змінюється. Він виступає організатором дій дітей, надихає їх, підбадьорює і скеровує їхні зусилля, спонукає до вибору способу діяльності, самостійного виконання обраних дій, обговорення їх. Педагог лише створює умови для безпечного і ефективного процесу навчання, запрошує взяти в ньому участь. Він повинен вміти слухати дитину, чути її і не оцінювати її особисті зміни. Важливим чинником є і демонстрація самим педагогом моделей поведінки, орієнтованої на сталий розвиток, а також розвиток у дітей навичок критичного мислення. Використання проблемних питань спонукає їх до пошуку відповіді спільно з дорослими й однолітками за допомогою доступних їм засобів. Реалізація в роботі дошкільного закладу ідей ОСР передбачає засвоєння дітьми, а через дітей їхніми батьками та самими педагогами надзвичайно важливих навичок екологічно-, економічно- й соціально доцільної поведінки, без якої неможливе створення та існування суспільства стійкого благополуччя, суспільства, яке засобами комфортного існування сьогодні з любов’ю створює таке ж комфортне майбутнє для наступних поколінь. Багаторічний досвід упровадження в розвинених країнах ОСР переконливо доводить ефективність педагогіки емпауерменту (надихання на дію) як прогресивної філософсько- педагогічної платформи організації та здійснення освітнього процесу.

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ КУРСУ

«ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ» ДЛЯ ДОШКІЛЬНЯТ

Мета курсу – сприяти формуванню у дошкільників мотивації до дій і моделей поведінки, орієнтованих на сталий стиль життя.

Завданнями курсу є створення умов для:

1) формування у дітей початкових уявлень про дії та поведінку, що орієнтовані на сталий розвиток, необхідних для свідомого вибору способу власного життя;

2) усвідомлення старшими дошкільниками необхідності збереження ресурсів Землі та особистої причетності до майбутнього суспільства і природи;

3) розвиток у дітей звичок і моделей поведінки, що відповідають сталому розвитку бажання діяти у цьому напрямі.

Структура курсу визначається трьома основними темами (модулями), освоєння яких орієнтовно розраховано на півроку. Вивчення кожної з тем передбачає опрацювання трьох підтем, що складають її зміст. У кожній темі виділяються спеціально організовані тематичні дні з наступним закріпленням освоєних дій протягом двох тижнів. У змісті кожної з тем виокремлено ідеї, які мають бути донесені до дітей, мовні формули, що відбивають їх смисли, та дії, які діти опановують і автоматизують. Обов’язковим елементом вивчення кожної з тем є вступне і підсумкове невеличке самостійне дослідження дітьми власної побутової поведінки. Результати цього дослідження дозволяють дітям усвідомити зміни, що необхідні і відбуваються. Вони також дають можливість дорослим спостерігати процес змін і підтримувати позитивний зворотний зв’язок щодо особистих досягнень дитини.

Дії, які мають опанувати дошкільники у процесі опрацювання курсу

Відповідно до педагогіки емпауермент у межах кожної теми дітей спрямовують на обрання і виконання дій для сталого розвитку, які є провідними чинниками формування у них відповідної поведінки та стилю життя в цілому. Їх виконання сприяє розвитку у дітей ставлення до проблем сталого розвитку як до особистісно важливих, пов’язаних із власною системою цінностей, формуючи здатність і бажання діяти у цьому напрямі. Повторення цих дій протягом двох тижнів дозволяє сформувати в дітей сталу звичку – модель поведінки, яка потім стає складовою їх повсякденного способу життя.

Це потребує від вихователя спеціальної уваги до цієї частини змісту курсу. Важливо стимулювати дітей до виконання дій, заохочувати їх до систематичного виконання і повторення обраних дій, а також пошуку нових продуктивних моделей поведінки. Робота з діями як частина курсу має творчий характер, як і організація спільного з дорослими пошуку додаткової інформації, її представлення у різних формах чи підготовки дітьми разом з батьками виставок та презентацій.

Пропоновані у курсі дії виконуються вдома, у дошкільному закладі, найближчому оточенні дитини і полягають у:

1) покращенні стосунків між людьми;

2) підтримці морального і психологічного клімату у групі;

3) розумному споживанні енергії та води;

4) зменшенні марних витрат сировини;

5) зменшенні кількості відходів;

6) зміцненні власного здоров’я тощо.

Перелік поданих у навчальному посібнику у навчальному посібнику дій може бути розширений за рахунок запропонованих педагогами і самими дітьми, яким надається свобода у виборі дій. Педагог лише спрямовує дошкільників на вибір посильних дій, але не наполягає на своїй позиції.

Організація роботи над дослідженнями

У кожній темі здійснюється своєрідне самодослідження особистої території дитини та її родини через аналіз власного стилю поведінки і набутого досвіду за допомогою чотирьох спеціальних запитань. Воно є способом входження в тему, ініціювання обговорення її дітьми та перевірки набутого результату наприкінці теми.

З огляду на вікові можливості дітей дошкільного віку (дошкільники не володіють технікою читання, мають незначний життєвий досвід) самодослідження має проводитися доступним для дітей методом. Воно є частиною тематичного дня і може бути проведено у ході інтегрованого заняття або перед ним як самостійна вправа. Для проведення дослідження для кожної дитини необхідно виготовити невеличкі спеціальні картки (розміром не більше половини аркушу А-4) з чотирма кружечками, позначеними номерами (1, 2, 3, 4) відповідно до запитань.

У процесі виконання вправи вихователь читає пропоновані запитання, а кожна дитина заповнює цю картку, обираючи свій варіант відповіді. Дитина замальовує або заклеює кружечок кольоровим папером: зеленим, якщо її відповідь – «завжди», жовтим – якщо «інколи». Якщо її відповідь «ніколи», кружечок залишається білим. Педагог збирає заповнені картки і зберігає їх до завершення теми.

Перше вступне самодослідження виконується дітьми на початку вивчення теми. Воно дає дитині і вихователю змогу усвідомити, якими є звички, моделі поведінки і реакції дитини в тій чи іншій ситуації.

Друге підсумкове самодослідження проводиться наприкінці теми і засвідчує зміни у поведінці дитини, є матеріалом для обговорення з дітьми, а також з батьками, до відома яких бажано донести його результати. Під час проведення самодосліджень вихователю варто нагадувати дітям про чесніть їхніх відповідей. Важливо, що результати досліджень однієї дитини не порівнюються з результатами іншої і не оцінюються, тобто змагання не допустимі.

Таблички для проведення самодосліджень вихователь за бажанням може урізноманітнити, надаючи їм форму, пов’язану з темою заняття. Наприклад: тема «Привітання» – вирізана долонька з кружечками на пальчиках, тема «Вода» – краплинка, тема «Іграшка» – машинка тощо.

Родзинки досвіду

Пам’ятайте, що не потрібно прагнути до отримання у підсумковому самодослідженні одних «зелених» результатів. Головним є, щоб діти замислювались над своєю поведінкою і прагнули змінювати її у потрібному напрямі. Саме це ви маєте заохочувати.

Форми взаємодії дітей в освітній діяльності

Реалізація навчального курсу передбачає різні форми організації взаємодії дітей. Доцільно починати заняття зі спільної діяльності, яка створює сприятливу психологічну атмосферу в групі, об’єднує дітей спільними переживаннями в єдиному інформаційному полі. Це може бути спільна розмова вихователя з групою дітей на тему, читання «стартового» тексту, гра тощо. Активізації комунікативно-пізнавальних дій сприяє об’єднання дітей у малі групи для виконання певних творчих завдань. Склад цих малих груп утворюється за бажанням дітей, проте він не є постійним, тобто може змінюватися від заняття до заняття. Спілкування у малій групі дає змогу кожній дитині виявити свою ініціативу, бути почутою іншими, активно діяти. Бажано, щоб протягом тематичного дня вихователь застосовував різноманітні форми організації взаємодії дітей для забезпечення «залученості» кожної дитини в процес проживання теми.

Позиція і роль вихователя в освітньому процесі для сталого розвитку

Діяльність вихователя на заняттях з курсу має свої особливості, що полягають у продуктивній співпраці з дітьми й організації їхньої взаємодії одне з одним.

Реалізація виховного і розвивального потенціалу змісту освіти для сталого розвитку забезпечується виконанням педагогом особливих функцій, а саме:

• лідера (долучає дітей і їхніх батьків до діяльності, мотивує, надихає, підтримує, заохочує, спрямовує до реалізації поставленої мети);

• носія інформації (володіє знаннями та вміннями в кількох галузях, якими охоче ділиться з дітьми та їхніми батьками);

• радника (допомагає знайти оптимальний напрям і спосіб діяльності відповідно до психологічних, пізнавальних потреб кожної дитини);

• організатора (організовує діяльність дітей, створює для них відповідні умови, забезпечує необхідними ресурсами, підтримує контакт з батьками та іншими учасниками освітнього процесу);

• наставника, помічника (допомагає дітям виконувати завдання за темою, сприяє налагодженню контактів між усіма учасниками, підтримує зворотний зв’язок);

• експерта (аналізує процес і результати освітнього процесу).

Найважливішим для педагога є цілісне бачення діяльності дітей групи, прогнозування її результатів. Цьому сприяє осмислення ним відповідей на такі запитання:

1. Для чого організовується діяльність?

2. Чи зрозумілою для дітей буде тема? Чи буде вона доступною для опанування? Чи зацікавить дітей?

3. Які дії мають бути опановані дітьми?

4. Якою мірою кожен з дітей зможе реалізувати себе в обраній темі?

5. Які знання й уміння потрібні дітям для роботи? Якими новими уміннями і навичками вони оволодіють у процесі діяльності?

6. Яким чином залучити до спільної праці батьків та інших членів громади?

7. Що необхідно підготувати до початку кожного заняття?

Важливими є усвідомлення дітьми, по-перше, важливості тієї чи іншої теми для власного життя, по-друге, власної позиції та готовності брати участь у спільній роботі. Цьому сприяє створення позитивної, емоційно забарвленої атмосфери діяльності, що стимулюватиме дітей до активної взаємодії.

Фіксація та унаочнення освітніх результатів

Реалізація провідних засад освіти для сталого розвитку в дошкільному закладі орієнтує навчально-пізнавальний процес на формування у дитини, починаючи з дошкільного віку, здатності застосовувати набуті вміння у практичній діяльності. Пріоритетним є не відтворення заученої інформації, а свідоме й добровільне, відповідальне виконання дитиною певних дій, здатність здійснювати самооцінку і самоконтроль своєї поведінки. Унаочнення й фіксація результатів є ефективним стимулом до реалізації освітніх завдань.

Одним із ефективних засобів фіксації педагогом досягнень дітей групи у вивченні курсу виступає портфоліо – колекція творчих робіт, яка демонструє прогрес і досягнення в освоєнні дій, докладені зусилля всіх і кожного учасника. Портфоліо укладається вихователем разом з дітьми та батьками в довільній формі. Наприклад, це може бути звичайна папка, у яку складаються матеріали, одержані у процесі опрацювання теми (інформаційні тексти, результати аудитів, матеріали екскурсій і навчальних проектів, малюнки, фотографії). Важливо, щоб зміст папки відобразив успіхи у діяльності дітей. Структуру портфоліо, зокрема, можуть складати такі розділи: «Портретна галерея (самопрезентація)«; «Скарбничка (інформація)»; «Творчий доробок (робочі матеріали)«; «Досягнення (матеріали, які підтверджують успіхи дітей) тощо. Створення портфоліо має стати об’єктом турботи всієї групи. Цьому сприятиме періодичний перегляд її змісту, пригадування тих чи інших обставин, пов’язаних з вивченням тем, обговорення спільного досвіду тощо. Урахування зазначених особливостей організації навчально-пізнавальної і практичної діяльності дошкільників дозволяє ефективно реалізувати принципи ОСР.

Курс "Дошкільнятам про освіту для сталого розвитку"

Сталий розвиток - це дійсно нове поняття, що виникло в останній чверті минулого сторіччя. Його зміст у тому, що людська цивілізація не може розвиватися за тими ж законами і за тими ж нормами та шляхами, які вона вже пройшла у своїй історії. Потрібно сформувати такий спосіб життя, який був би основою довготривалого та ощадливого розвитку людства.

На зорі зародження людства, коли людей на землі було мало, природі це було байдуже, непомітно, бо жива речовина природи, живі організми все переробляли, повертаючи в циклі на круги своя. Але зі збільшенням кількості людей на Землі, зараз 6 млрд. 700 млн. людей, з розвитком цивілізації почалися процеси, які становлять небезпеку для існування всього живого на Землі і в першу чергу ведуть до зменшення комфортності. Щороку площа орної землі зменшується на кілька мільйонів гектарів. Щороку на десятки мільйонів гектарів скорочуються ліси, головний виробник кисню. Через викид діоксиду вуглецю - вуглекислого газу, різко змінюється клімат, так що це помітно кожній людині.

Основна ідея сталого розвитку - це гармонійний розвиток суспільства і навколишнього середовища, коли при вирішенні економічних, соціальних проблем враховуються і закони природи. Але ідеї сталого розвитку можуть бути здійснені тільки тоді, коли всі люди стануть «мислити глобально, а діяти локально» і розуміти, що на земній кулі усе взаємопов'язане.

У Декларації тисячоліття, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в 2000 році, повагу до природи зведено в ранг найбільш важливих фундаментальних цінностей, визнаних визначити вигляд і суть XXI століття: «В основу охорони природи та раціонального використання всіх живих організмів і природних ресурсів має бути покладена обачність у відповідно до постулатами сталого розвитку. Тільки таким чином можна зберегти для наших нащадків ті величезні багатства, які даровані нам природою».

Наш обов'язок - підготувати екологічно грамотне наступне покоління.

Наше завдання вже в дошкільному віці сформулювати у дитини певну систему цінностей, яка багато в чому визначить його вчинки і дії в майбутньому. І до цієї роботи ми повинні обов'язково залучати батьків. Дітям і дорослим треба розкривати закони природи, її гармонізацію і красу, можливість її самоорганізації і самовідновлення лише при обмеженому втручанні людини, розвивати трепетне ставлення до унікальності і різноманіття форм життя на Землі. Ось тоді при наявності знань, спостережень, діяльності в дітях розвинеться почуття чуйності, співчуття до всього живого, дбайливе ставлення до всього навколишнього.

Творимо

https://www.youtube.com/watch?v=upP1_6KE-4A&feature=youtu.be

Великдень

Діти вдома

Педагогічна спадщина В.Сухомлинського у формуванні екологічної культури дітей дошкільного віку

Одним із шляхів формування екологічної культури дітей дошкільного віку є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В.О. Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання дітей. Впровадження ідей екологічного виховання В.О. Сухомлинського у практику сучасної дошкільної освіти є складовою освітнього процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування знань з екологічного виховання та охорони природного середовища.

За В.О. Сухомлинським природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю. Великий педагог вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них сформуються необхідні уміння і навички, розвинеться відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища. Отже, метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у вихованців міцних екологічних знань, розуміння та органічного взаємозв’язку і єдності людини з навколишнім середовищем як єдиної гармонії, виховання особливої відповідальності за стан навколишнього середовища. І саме з дитячих років, коли маленькі душі як губка, втягують у себе знання, слід прищеплювати і виховувати в дітях екологічно чистий світогляд.

Сутність екологічного виховання за системою В.О. Сухомлинського полягає у систематичному, терплячому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула себе «як частинку природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син (донька) матері – природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе, поки вона діяльна клітина організму, що називається природою».

Як компонент інтелектуальної діяльності, екологічна свідомість визначає зміст поведінки особистості, і тому так важливо починати формувати її з дошкільного віку. І найкращим помічником у цьому стає сама природа. У виховній системі В.О. Сухомлинського, яка базується на ідеї «гармонії педагогічних впливів», можна визначити «точки опори». Це – Природа, Праця, Співпереживання, Творчість, Слово, Краса. У творах видатного педагога природа визначається як провідний фактор виховання. Про це свідчить такі його слова: «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього їх життя». Щоб діти краще знали й розуміли навколишній світ, мали уявлення про екологічні проблеми, формувалась їх екологічна свідомість, слід озброїти дітей знаннями про природу.

Природа стає виховним могутнім фактором лише тоді, зазначав В.О. Сухомлинський, коли маленька людина після трьох – чотирьох років навчання... з подивом приходить до думки: світ навколо мене став багатшим, красивішим. А головне кожна дитина повинна зрозуміти, що природа і людина взаємопов’язані і те, що завдає шкоди природі – завдає шкоди і людині. Початкові екологічні знання повинні стати регулятором поведінки дітей у природі, які допомагають передбачити можливі негативні наслідки нерозважливих вчинків, привчать дбайливо ставитися до довкілля.

Для повноцінного розвитку потрібне живе спілкування з природою. Тому більшість занять в дитячому закладі слід проводити на свіжому повітрі. В.О.Сухомлинський писав: «...спостереження мають осмислюватися і запам'ятовуватися. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, і природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли в природу вчитися, думати, спостерігати». Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога, вихователі повинні вчити дітей спостерігати, думати, мислити, закохуватися в рідне довкілля. Під час спостережень використовуються оповідання В.О. Сухомлинського, які допомагають зачепити струни душі кожної дитини («Що найтяжче журавлям?», «Як Марійка поливала дерева», «Зайчик і Горобина» і багато інших).

Отже, одним із головних напрямків екологічної освіти в дитячому навчальному закладі виступає процес формування у дітей світоглядних переконань: природа – Єдине ціле. Використання спадщини В.О. Сухомлинського у формуванні екологічної свідомості дітей дошкільного віку сприяє вихованню підростаючого покоління у гармонійному співіснуванні з природою, забезпечує їх духовне збагачення, пробуджує гуманні почуття, бажання спілкуватися з природою, берегти та охороняти її. Твори В.О. Сухомлинського допомагають у засвоєнні дітьми системи знань про природу, про існуючі в ній зв’язки і залежності, усвідомленню впливу діяльності людини на природу.

«Дощик і грім»

На теплій хмарині спав Дощик. Це такий маленький птах, схожий на цінника. Спав собі Дощик. Підкрався до нього Грім. Це такий звір – кудлатий, волохатий. Підкрався Грім до Дощичка. Та як загримить! Злякався Дощик, прокинувся, заплакав. Полилися сльози на землю рясно-рясно. А люди кажуть: дощ іде. Вмивається поле й луг. Вмиваються пшениця і капуста. Виплакався Дощик. Перестав Дощ.

«До побачення, Сонечку!»

Маленька дівчинка ввечері прощалася із Сонечком.

- До побачення, Сонечку! - сказала дівчинка.

- До побачення, дівчинко! – відповіло Сонечко. ̶ Лягай спати.

Я теж відпочину. Рано-вранці прокинусь і привітаю тебе, приголублю. Виглядай мене он у те віконечко. Лягла дівчинка спати, сниться їй небо блакитне. Ось і Сонечко сходить.

Ласкавим променем торкнулось воно до обличчя дівчинки.

Дівчинка прокинулась та й каже:

- Добрий день, Сонечку!

«Де беруться краплинки»

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі.

Одна сіла на рукав. Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки. Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею.

І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

«Краплина роси»

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.

- Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.

- Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо.

Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок.

Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.

- Чого це ви мене заховали від людей? – розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ. Упала Краплинка на Землю.

- Дякую тобі, Краплино, - промовила Земля.

- Я так скучила за тобою.

«Дивна бурулька»

Удень було тепло, а ввечері підмерзло. З даху стікали краплі і замерзали. Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.

Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки.

А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

«Весняний вітер»

Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, вигинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього торкнулося щось тепле і лагідне.

Прокинувся Клен. А то до нього прилинув теплий весняний Вітер.

- Годі спати, зашепотів весняний Вітер. – Прокидайся, весна наближається.

- Де ж вона – весна? – запитав Клен.

- Ластівки на крилах несуть, - каже теплий Вітер. - я прилетів з далекого краю, від теплого моря. Весна йде полями – заквітчалася квітами, красуня. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

Ось про що розповідав теплий весняний Вітер Кленові. Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки, бо йде весна – красуня.

«Які вони бідні»

Ще не світало, ще й ранкова зоря не зайнялася, як батько збудив Сергійка й сказав:

— Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню.

Син живенько встав, одягнувся, і вони з батьком пішли в поле. Небо на сході стало рожеве. Небосхил щохвилини світлів, зорі згасали. І тої ж хвилини Сергійко почув дивну пісню. Немов над полем хтось натягнув срібну струну, й вогняна пташка, доторкаючись до неї крильцями, розсипає над степом небесну музику.

Сергійко затамував дух. Йому спало на думку: «А якби ми з татком спали, — чи жайворонок все одно співав би?»

— Татку, — тихо спитав Сергійко, — а ті, хто зараз сплять, не знають цієї музики?

— Не знають, — прошепотів батько.

— Які вони бідні...

«Сергій і Матвій»

До квітучого лугу прийшли два юнаки: Сергій і Матвій. Яка краса! — шепотів Сергій. — Дивись, на зеленому килимі немов виткав хто рожеві, червоні,білі, блакитні квіти. Справді — дорідна трава, — сказав Матвій, — сюди корову пустити — до вечора буде двоє відермолока. А бджоли бринять, немов арфа, — шепотів Сергій, захоплений чарівною музикою. А вулики б сюди вивезти... Меду, меду скільки б бджоли наносили, — схвильовано говорив Матвій. І є ж такі люди, що не бачать цієї краси, — шепотів Сергій.

«Чого синичка плаче?»

У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей – Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.

- Зробимо на осокорі гойдалку, - сказав раз Мишко.

- Ой, добре буде гойдатися! – зраділа Оля.

Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля, та й ну собі гойдатися.

Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.

Мишко й каже:

- І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі – гніздечко синиччине, а в гніздечку – пташенята маленькі.

- Синичка не радіє, а плаче, - сказала Оля.

- Чого ж їй плакати? – здивувався Мишко.

- Подумай, чого, - відповіла Оля.

Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»

- Де зробили діти гойдалку?

- Хто літав біля них?

- Що побачила Оля в дуплі тополі?

- Чому плакала синичка?

«Як Їжачок готувався до зими»

В лісі жив Їжачок. Змайстрував він собі хатинку в дуплі старої липи. Тепло там, сухо.

Ось наступила осінь. Падають жовті листочки з дерев. Незабаром і зима прийде.

Почав Їжачок готуватися до зими. Пішов в ліс, наколов на свої голочки сухого листя. Приніс до своєї хатинки, розстелив його, стало ще тепліше.

Знову пішов в ліс Їжачок. Назбирав грушок, яблук, шипшини. Приніс на голочках в хатинку і склав у куточку.

Ще раз пішов Їжачок в ліс. Знайшов грибочки, висушив і теж склав в куточку.

Тепло і затишно Їжачкові, а одному так сумно. Захотілось йому знайти товариша. Пішов в ліс, зустрів Зайчика. Але не хоче зайчик іти в хатинку Їжачка. І сіра Мишка не хоче, і Ховрашок. Тому, що у них свої нірки є.

Зустрів Їжачок Цвіркуна. Сидить Цвіркун на стеблі, тремтить від холоду.

- Іди до мене жити! – запросив звірок його.

Пострибав Цвіркун до Їжачка. Взимку Їжачок Цвіркунові казки розповідав, а Цвіркун пісні співав

«Щоб метелик не наколовся»

Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.

Над акацією літає барвистий метелик.

- Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку – що ж тоді буде?

Підійшла Зоя до акації. Зламала одну колючку, другу, третю.

Мама побачила й питає:

- Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?

- Щоб метелик не наколовся, - відповіла Зоя

«Зайчик і горобина»

Засипало снігом землю. Нема чого їсти Зайчикові. Побачив Зайчик червоні ягоди горобини. Бігає навколо дерева, а ягоди – високо.

Просить Зайчик: «Дай мені, Горобинко, одне гроно ягідок».

А Горобина й каже: «Попроси Вітра, він і відірве».

Попросив Зайчик Вітра. Прилетів Вітер, гойдає, трусить Горобину.

Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. Їсть Зайчик ягоди, дякує Вітрові і горобині.

«Як бджола знаходить квітку конвалії»

Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й наслухається. Чує: десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонять квіти конвалії. Кожна квітка –маленький срібний дзвіночок. Усередині – золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу – лунає дзвін, аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок і каже:

- Дякую, квіточко…

А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.

«Як ми врятували пташенят жайворонка»

У пшениці ми знайшли гніздо жайворонка. У тому гнізді – п’ять пташенят. Літати не вміють. А завтра ж пшеницю буде косити комбайн. Дивимося ми на маленьких пташенят, а жайворонок літає над нами. Тривожно кричить. Взяли ми гніздо з пташенятами і перенесли в зелене просо. Його ще довго не будуть косить.

Йдемо додому. Дивимось, полетів жайворонок у гніздо. Довго там сидів. Потім піднявся в синє небо і радісно заспівав. Це він говорив нам :

– Спасибі, ви врятували моїх діток

«Верба над ставком»

Оксанка гуляла біля ставка. Знайшла вербовий прутик та й увіткнула в сиру землю. А сама пішла додому. Потім Оксанчині батьки переїхали до міста. Там Оксанка й училася в школі. Минуло десять років. Навідалась Оксанка до рідного села. Була вона вже дівчиною, високою, з чорною косою. Ось прийшла якось до ставка. Побачила високу гіллясту Вербу, що схилилася над водою.

Здивувалася Оксана й питає: — Вербо, де ти взялася?

А Верба й каже: — Ти мене посадила маленьким прутиком.

— Яка ж ти велика стала,— тішиться Оксана.— Я тебе й не впізнала.

— А я тебе впізнала,— тихо мовила Верба.

«Осінь принесла золоті стрічки»

Ростуть над ставком дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють.

Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки. Вплели берези стрічки в зелені коси. Зійшло сонце. Розтопило кристалики льоду. Подивилося сонце на берези й не впізнало їх: у зелених косах - золоті стрічки. Сміється сонечко, а берези сумують.

«Все в лісі співає»

Весною ми пішли до лісу. Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали. Кожне співало свою пісню. Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її. Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілось бути сильними, відважними. Верба, що схилилась над ставком, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться. Горобина співала тривожну пісню. Від цієї пісні до нас прилинула думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, немов шукаючи захисту. Ось які пісні почули ми в лісі.

«Дівчинка та ромашка»

Ясної сонячної днини маленька дівчинка вийшла погратися на зелену галявину. Раптом вона почула плач. Прислухалася дівчинка і зрозуміла, що плач доноситься десь з-під каменю, що лежить обабіч галявини. Камінь був невеликий, як голова кролика, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя і запитує:

– Хто там плаче під каменем?

– Це я, Ромашка, – почувся ледь вловимий голосок. – Звільни мене, дівчинко, тисне на мене камінь…

Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.

– Спасибі тобі, дівчинко, – подякувала Ромашка, виструнчившись і зітхнувши на повні груди. – Ти звільнила мене з-під Кам’яного Гноблення.

– Як же ти потрапила під камінь? – запитала дівчинка.

– Обдурило мене Кам’яне Гноблення, – відповіла Ромашка, – коли я була маленьким насіннячком. Восени я шукала теплий куточок. Дало мені притулок Кам’яне Гноблення, обіцяло оберігати від холоду і спеки, дощу і вітру. А коли мені захотілося побачити Сонечко, воно ледве не розчавило мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко.

Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали схід Сонця.

– Як добре бути твоєю, дівчинко! – часто говорила Ромашка.

– А якби ти виросла в лісі або обабіч дороги? Якби ти була нічия? – запитала дівчинка.

– Я б умерла від горя,– тихо мовила Ромашка. – Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Он та Вогняна Маківка – вона дружить із Сонечком. Сонечко шепоче їй: «Ти моя, Вогняна Маківко». Я чую цей шепіт, коли сходить Сонце, а Маківка назустріч йому розкриває свої прекрасні пелюстки. А он та Волошка – товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче: «Прокинься!» Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю.

Розвивальне читання Л.Шелестової

Під час навчання дітей дошкільного віку читання за авторською ме¬тодикою Л.Шелестової «Розвивальне читання» розвиток малят (інтелек¬туальний, мовленнєвий, чуттєвої сфери, сенсорики, моторики тощо) по¬єднується із задоволенням їхніх потреб та інтересів, а отже, викликає по¬зитивні емоції. Перед дітьми не ставиться завдання якнайшвидше ово¬лодіти технікою читання, а завдання вихователя — викликати позитив¬ні емоції, радісний настрій, бажання виконувати ігрові вправи та завдан¬ня. Діти виконують пізнавальні завдання, використовуючи різні види ді¬яльності (малювання, ліплення, конструювання, аплікація, співи).

За допомогою навчально-розвивального посібника Л. Шелестової «Вчимося читати» (має гриф «Схвалено Міністерством освіти і науки України») діти легко та із задоволенням навчаються читати. Ігрові впра¬ви зацікавлюють дітей яскравими малюнками, на яких зображені при¬вабливі та кумедні тваринки, метушливі птахи, усміхнені діти та безліч різних кольорових предметів, які захоплюють веселими барвами й каз¬ковими сюжетами.

Запропоновані завдання діти виконують природно, невимушено, з цікавістю та бажанням досягти результату. Ігрові ситуації, загадковість сюжету спонукають дитину до дії, вселяють оптимізм, позитивні емоції, впевненість у собі. Вдало підібрані завдання розширюють знання дітей про навколишній світ, розвивають логічне мислення, збагачують актив¬ний і пасивний словник малят, розвивають фонематичний слух, мов¬леннєве дихання, дрібну моторику, пам’ять, увагу. Граючись, діти за¬кріплюють знання про кольори та їх відтінки, предмети побуту, навчаються класифікувати предмети, систематизувати й аналізувати, робити елементарні узагальнення.

Щоб краще ознайомити дітей із буквами та складами, дітей до¬лучають до виготовлення ігрового матеріалу. Діти з радістю вирізають і наклеюють склади на «рибки», «листочки», «мушлі» тощо. У процесі ігор із буквами та складами діти постійно повторюють їх, конструюють слова, вигадують чистомовки на потрібний склад, підбирають до слів рими, придумують цікаві історії.

Працюючи за цією методикою, педагоги ставлять за мету: виклика¬ти у дітей інтерес до читання, використовуючи розвивальні завдання, вправи, ігрові ситуації; ознайомити їх із буквами; навчити чигати скла¬ди та слова; розширити уявлення про навколишній світ.

У процесі навчання дітей читанню вирішуються також такі завдання як :

• розвиток логічного мислення та інтелектуальних здібностей дітей у процесі навчання читання й виконання інтелектуальних завдань, вправ, ігор;

• сприяння об’єднанню дітей у колектив у процесі спільної мовлен¬нєвої діяльності;

• розвиток мовленнєво-творчих здібностей, формування відповідних умінь і навичок злитого читання;

• удосконалення артикуляції звуків та автоматизація їх вимови у складах, словах, фразах, розвиток фонематичного слуху;

Авторська методика Л. Шелєстової допоможе будь-якому вихователеві і досвідченому, і тому, який лише починає свій шлях до серця дитини, адже в ній є все необхідне : конспект заняття та весь дидактичний матеріал аби якісно й творчо провести заняття з дітьми.

Презентація

ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ «КАЗКОВІ ЛАБІРИНТИ ГРИ»

(авт. В. В. ВОСКОБОВИЧ)

Технологія «Казкові лабіринти гри» (технологія інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей у дітей трьох-семи років) – система поетапного включення авторських розвиваючих ігор в діяльність дитини з поступовим ускладненням навчального матеріалу. Ігри, які розробив В.В. Воскобович, розвивають пам’ять, фантазію, сприйняття, логічне і творче мислення, мову. За допомогою цих ігор здійснюється інтелектуально-творчий розвиток дітей, психологічна, спеціальна підготовка до школи. Дана технологія – це використання авторських ігор в системі їх постійного та поступового ускладнення («по спіралі»). Включення ігор визначається віковими особливостями дитини.

Гра плюс казка

Першим принципом технології «Казкові лабіринти гри» є ігрове навчання дітей дошкільного віку. Ідея розвитку дітей в грі не нова. Нове тут те, що майже весь процес навчання дитини дошкільного віку реально вишиковується в грі. Технологія «Казкові лабіринти гри» – це ігрова форма взаємодії дорослого і дітей через реалізацію певного сюжету (ігри і казки).

При цьому освітні завдання включені в їх зміст.

Розвиваючі ігри роблять навчання цікавим заняттям для малюка, знімають проблеми мотиваційного плану, народжують зацікавленість до набутих знань, вмінь, навиків. Використання розвиваючих ігор в педагогічному процесі дає змогу перебувати навчальну діяльність: перейти від звичних занять з дітьми до пізнавальної ігрової діяльності, організованої дорослими або самостійної. Забарвлене доброзичливими емоціями спілкування з дорослими в грі, виконання цікавих ігрових завдань, яскраве, різнобарвне оформлення ігрових посібників, робить перебування дитини в дошкільному закладі радісним. Додаткову ігрову мотивацію створюють і методичні казки. У їх сюжет органічно вплітається система питань, завдань, вправ, завдань. Дуже зручно – читаєш казку, дитина її слухає і по ходу сюжету відповідає на питання, вирішує завдання, виконує завдання. Казки в технології «Казкові лабіринти гри» - авторські.

«Казкові лабіринти гри» - є чисто ігровою технологією (авторські казки; велика кількість предметних ігор, які направлені на різні аспекти дитячого розвитку – математика, конструювання, підготовка до читання; загальні ігри дітей та дорослих), і це є особливістю.

Інтелект

Другим принципом технології «Казкові лабіринти гри» є будування такої дитячої ігрової діяльності, в результаті якої розвиваються психічні процеси, увага, пам’ять, уява, мислення, мова. Постійне та поступове ускладнення ігор («по спіралі») дозволяє підтримувати діяльність дитини в зоні оптимальної складності. Інтенсивному розвитку сприяє і продуктивна діяльність, яка створюється в «зоні найближчого розвитку». В кожній грі діти набувають якогось «предметного» результату.

Не випадково багато уваги приділяється розвитку інтелекту дітей дошкільного віку. Як правило, розвивають вербальний інтелект, тобто «набутий». Мама читає дитині книжку, розглядає з нею енциклопедії, водить її в музеї. В результаті дитина багато знає, багато про що чула. Таких дітей педагоги називають «натасканими». Але в цій бочці меду є ложка бруду. Немає гарантії, що ці діти будуть надалі добре вчитися. В них може бути погано розвинутий невербальний інтелект, тобто «вроджений».

Що таке вроджений інтелект?

Це психічні процеси уваги, здатність до аналізу, синтезу, сформованість причинно – слідчих зв’язків, мілка моторика, пам’ять.

Психологи говорять, що розвивати вроджений інтелект складно. Ігри В.Воскобовича в першу чергу направлені на їх розвиток, і одним з положень технології «Казкові лабіринти гри» є розвиток, а саме, невербального інтелекту у дітей.

Творчість

Ще одним принципом технології «Казкові лабіринти гри» є ранній творчий розвиток дітей дошкільного віку. Гра створює умови для прояву творчості, стимулює розвиток творчих здібностей дитини. Дорослому залишається лише використовувати цю природну потребу для поступового залучення дітей до складніших і творчих форм ігрової активності.

Способи реалізації технології «Казкові лабіринти гри».

Особливості технології такі, що не треба перебудовувати роботу установи, ламати звичний устрій і вибудовувати новий. Технологія органічно вплітається у вже звичний ритм життя і освітні завдання програми, що реалізовується. Єдині труднощі, з якими стикається педагог, – це стереотипи власної поведінки. Гра не передбачає в стосунках дорослий – дитина домінування дорослого над дитиною; вона диктує партнерські стосунки.

Мета технології.

1. Розвиток у дитини пізнавального інтересу, бажання і потреби пізнати нове.

2. Розвиток спостережливості, дослідницького пошуку в навколишній діяльності.

3. Розвиток уяви, креативного мислення (бачити звичайний об’єкт під новим кутом зору).

4. Гармонійний збалансований розвиток дітей.

5. Формування базисних уявлень (математичних, про навколишній світ, мовних навичок).

Ігровий матеріал націлює на три напрямки роботи з дітьми:

1- етап – вибір гри, відповідно інтересам , можливостям дітей.

2- етап – підбір відповідних завдань.

3- етап – поступове використання всіх ігор, які входять в комплект.

Спрямування технології (завдання):

1. Ознайомити дітей з геометричними фігурами, закріпити кольори.

2. Вчити утворювати геометричні фігури на Геоконті, двохколірному квадраті .

3. Вчитись орієнтуватись на площині. Поняття: посередині, між, над, правий, лівий кут, правий лівий, нижній кут.

4. Розвивати уяву, пам’ять під час викладання предметів (будинок, стіл, цукерка, літак, човник ).

В технологію включені такі розділи: «Розвиваючі ігри», «Ігрові навчаючі засоби», «Педагогічні рекомендації для вихователів і батьків дошкільників» і додатки: «Розподілення програмою змісту в іграх», «Зразки конспектів занять з дітьми». Роботу за технологією інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей у дітей «Казкові лабіринти гри» можна починати з будь-якого віку дошкільного дитинства. Технологія «Казкові лабіринти гри» є багатофункціональною та різноплановою, охвачує достатньо широкий віковий діапазон, допомагає дітям та дорослим реалізувати творчий потенціал і сприяють розвитку інтелектуальних здібностей.

На першому етапі дошкільники за допомогою обстежень знайомляться з кольором, формою, засвоюють деякі уявлення. На другому етапі – за допомогою образу запам’ятовує поняття, символи.

Наступний етап – знайомство із закономірностями, принципами взаємодії (збільшення, додавання, трансформація), планування своїх дій. Постійне ускладнення ігор дозволяє підтримувати дитячу діяльність в зоні оптимальної складності. Таким чином, реалізується принцип потенційного розвитку дитини. Всі ігри об’єднуються в комплекти по принципу поступового і постійного ускладнення. Таким чином, запропонована комбінація ігор представляє собою систему і передбачає інтенсивний розвиток у дитини уваги, пам’яті, уяви, мови, логічного і творчого мислення. Інтегративно здійснюється математична підготовка дошкільників, ознайомлення їх з оточуючим світом, розвивається мова, зображувальне уміння та навики. Технологія включає ігри за допомогою яких можна підготувати дитину до оволодіння таким важливим процесом, як навчання. Застосування запропонованої системи ігор в навчально-виховній діяльності допомагає не тільки сформувати у дітей знання, уміння, навики, але перш за все, сприяє творчому розвитку особистості дитини-дошкільника.

Використання ігрової технології в педагогічному процесі, коли вся навчальна робота будується на основі ігрової діяльності дошкільнят, створює умови для проявлення творчого відношення педагогів до своєї роботи, знімає психологічні стереотипи.

На головну